Бринза, різноманітні сири, виготовлені з овечого молока, банош – це щось значно більше, ніж їжа, це внутрішнє наповнення карпатського краю, споконвічні звичаї та традиції, що передають душу Карпат, котра оспівана легендами, народженими біля ватри на полонині.

Історія появи баношу

За легендою біля Рахова, що на Гуцульщині, жив собі ґазда, мав отару овець. Він і родина його харчувались овечим молоком, сиром, бринзою та всім тим, що родило на городі і в саду. Пшениця в тих краях не росла, тому ґазда часто ходив на базар, щоб продати бринзу та інші сири і купити борошно. Одного разу торговець на ймення Банош запропонував ґазді борошно жовтого кольору. Той погодився і придбав півкілограма дивного борошна на пробу.

Повернувся додому, на вихідні в дворі розпалив ватру, поставив казан і почав думати, що ж його приготувати з того жовтого борошна. Вирішив варити на сметані, щоб вона хоч трішки зафарбувала страву у білий колір. Налив сметану у казан, почекав, поки вона закипіла, і почав підсипати жовте борошно, помалу помішуючи страву на маленькому вогні. Через деякий час зняв казан з вогню і поніс до хати. Насипав страву в миски та покликав жінку. Та спробувала і запитала, з чого страва приготовлена. Чоловік і розповів, що купив жовте борошно у торговця Баноша.

На Рахівщині розповідають й іншу версію появи знаменитої страви. За нею вона була приготовлена тоді, коли в бідної родини з усіх харчів залишилась тільки сметана та трішки кукурудзяного борошна. Ґаздиня приготувала страву і припрошувала свого чоловіка, якого звали Банош: їж, Банош, їж, Банош.

Як би там не було, страва швидко прижилась в гуцульській кухні, а потім поширилась і на сусідні території.

Чим банош відрізняється від славнозвісної мамалиги

Так з надією запитував легендарний Карлсон, котрий живе на даху, свого друга Малюка. Та й сьогодні практично неможливо знайти людину, котра не куштувала і не любила б ці ароматні і корисні солодощі. Їх варять і зі звичних ягід і фруктів, як то яблука, сливи, абрикоси, смородина, і з екзотичних для нашої кліматичної зони плодів типу манго, ананасів, ківі, і із зовсім неочікуваних продуктів – ялинових шишок, огірків, кавунових шкірок.

Солодка історія

Власне кажучи, всі сучасні солодощі беруть свій початок саме від таких продуктів, як варення та джем. Навіть саме слово «кондитер» походить від італійського слова «candire», що означає «варити в цукрі».

Спочатку солодощі отримували шляхом виварювання продуктів в медові. Наприклад, древні греки таким чином уварювали айву, римляни – яблука, сливи, груші и трояндові пелюстки. Однак найбільш винахідливими виявились жителі Близького Сходу, котрі готували з меду та фруктів за тією ж технологією свій легендарний рахат-лукум.

Першими, хто навчився готувати варення в традиційному розумінні цього слова, були перси. Пояснюється це тим, що в Персії цукор з’явився значно раніше, ніж в Європі. Однак персидське варення було своєрідним, в нього додавали велику кількість спецій, а сама страва використовувалась в якості приправи до гострих наїдків.

В Європу варення потрапило в XIV столітті, проте масову популярність воно отримало набагато пізніше, коли для європейців відкрився доступ до дешевого колоніального цукру. В українців та росіян термін «варення» виник наприкінці XVIII-на початку XIX століття для позначення варених солодощів. Часто замість нього вживали термін «кандирування» (спосіб варки в цукровому сиропі). Зараз в міжнародній кулінарній термінології слово «варення» використовується стосовно саме наших національних способів кандирування.

Ця страва з таємничою англійською назвою увійшла до нашого раціону зовсім недавно. Познайомились ми з нею лише в буремні 90-ті роки минулого століття. Однак в західних країнах вона користується шаленою популярністю вже більше 250 років. Мова йде про смачний, поживний і зручний у приготуванні сендвіч.

Історія появи

Страви, подібні до сендвічів, відомі з I століття н. е., коли вавилонянин Гіллела започаткував традицію загортати шматочки яблук, горіхів, змішаних зі спеціями, в мацу. Ця страва мала уособлювати собою страждання єврейського народу.

В часи середньовіччя тушковане м'ясо часто подавали на зачерствілому хлібові, котрий поступово м’якшав під дією соку і підливи. Хліб зазвичай викидали жебракам або собакам на поталу. В XVI і XVI I століттях були поширені страви з хліба і сиру або хліба і м'яса, про що свідчать п’єси тих часів.

Конкретну назву страва отримала в 1762 році, коли англієць Джон Монтегю, четвертий граф Сендвіч, котрий був завзятим картярем, під час однієї дуже тривалої гри попросив повара подати йому дві скибочки обжареного хліба з шматочком ростбіфу між ними. Це дозволило йому їсти однією рукою без допомоги ножа і виделки і не відволікатись від гри.

За іншою версією, четвертий граф Сендвіч, котрий був членом англійського парламенту, міністром закордонним справ і військово-морським міністром Великобританії, вигадав розміщати шматочки м’яса між скибками хліба, щоб мати можливість швидко втамовувати голод без відриву від роботи над серйозними проектами. Як би там не було, ідея графа припала до смаку оточуючим, і вже зовсім скоро сендвіч став популярною стравою в англійських пабах.

Для українців сало – це не лише цінний харчовий продукт, але й своєрідний символ національної культури. Сало полюбляємо не тільки ми, але й наші іноземні гості, котрі, повертаючись додому, обов’язково пакують у свої валізи декілька кілограмів цього суто українського подарунку. Чим обумовлена така інтернаціональна любов до сала? Звідки з’явилась ця страва на наших столах?

Сало: з давніх часів і до сьогодення

Як не дивно, але перші згадки про сало зустрічаються не в старослов’янських літописах, а в записах давньоримського історика Марка Варрона і в листах імператора Діоклетіана. Близько 3000 років тому дешевим свинячим салом кормили рабів, котрі працювали на каменоломнях. Однак і вільні громадяни Риму, і навіть римська знать вживали цей продукт, приправляючи його перцем, часником, анісом та іншими спеціями.

З часом естафету в поїданні сала перехватили іспанці. Щоправда, вони смакували шинку і окіст, які мали спільну назву хамон. Ця страва популярна і в сучасній Іспанії. Деякі дослідники вважають, що Колумб зумів завершити свою місію завдяки солоному салу і окосту. Ці продукти могли зберігатись тривалий час і добре відновлювали сили втомлених і знеможених матросів.

В часи Середньовіччя сало не тільки споживали, з нього виготовляли свічки. І хоч запах від них був не дуже приємний, але зі своєю основною задачею вони справлялись. В середньовічних книгах можна знайти рецепти приготування овочевих страв з салом, а також роздуми про його корисність.

В енциклопедичних виданнях можна прочитати, що хліб – це просто борошно і вода. Насправді це ще й древній і разом з тим вічно юний продукт людської праці. Це подарунок природи, котрий вона робить людині, якщо того забажає. Це одне з найбільш цінних людських понять поряд з поняттями повітря, землі, води, сонця. Це незамінний атрибут скромного сніданку, повсякденного обіду і святкової вечері. Це наш постійний супутник від народження до глибокої старості. Це символ благополуччя й достатку. І нарешті це один з найпоживніших продуктів харчування, починаючи з давніх часів і до наших днів.

Найперший хліб

Археологічні знахідки свідчать, що вперше хліб з’явився на землі більш ніж 15000 років тому. В пошуках їжі наші предки звернули увагу на злакові рослини. Довгий час вони споживали їх зерна сирими, а потім почали розтирати їх між камінням і варити отриману крупу. Після того як людина навчилась добувати вогонь, вона помітила, що з роздроблених піджарених зерен виходить більш смачна каша. Минуло ще трохи часу, і густа зернова каша трансформувалась в прісний хліб у вигляді коржа.

Медівня. Про хліб наш насущний

Перший хліб зі збродженого тіста почали готувати древні єгиптяни, причому зробили вони це ненароком і, як говориться в легенді, через недогляд раба. Тісто, за яке він відповідав, перекисло, і щоб не бути покараним, раб все ж таки ризикнув зробити коржі. Вийшли вони більш пишними, рум’яними і смачними порівняно з виробами з прісного тіста. Так, 5000 років тому в Древньому Єгипті було започатковано хлібопекарське виробництво.

Свої хлібопекарські традиції сформувались і в древніх греків та римлян, від яких хліб через деякий час потрапив в Європу. В часи Середньовіччя він був не тільки основним продуктом харчування, а й елементом сервірування столу.