Борщ – основна перша страва української кухні. Завдяки своїм оригінальним смаковим якостям він став відомим у всьому світі. Існує безліч видів борщу і стільки ж способів його приготування. У різних регіонах нашої країни його готують по-різному. В львівському ресторані «Медівня» борщ готують на основі стародавніх галицьких рецептів, вдосконалених нашими поварами. Подають цю страву з традиційними українськими пампушками, котрі підкреслюють смак основної страви. А якими першими стравами смакують жителі інших країн світу?

Перлина грузинської кухні

Так ще часто називають суп харчо. Назва його перекладається як «суп з яловичини». Щоправда, яловичину зараз часто замінює свинина або баранина. Основа супу має бути обов’язково кислою. З цією метою грузини використовують сливи-ткемалі або кизил. Окрім того, в страву додають грецькі горіхи, без котрих в цій сонячній країні не обходиться практично жодна страва. Не забувають і про часник, пряні трави, зелень. Всі ці інгредієнти роблять харчо гострим, наваристим та пряним.

Квінтесенція російської кулінарної думки

Щі, національна страва наших східних сусідів, не мають ні сезонних, ні рецептурних обмежень. Класичні щі варять з свіжої або квашеної капусти на м’ясному, рибному, грибному бульйоні або просто на воді. Бувають добові щі, котрі перед подачею повинні постояти на протязі доби в якомусь холодному місці.

Французький гастрономічний тренд

Франція відома своїми вишуканими сирами. Недивно, що їх використовують для приготування багатьох страв національної кухні, в тому числі і перших. Існує велика кількість варіацій французького сирного супу. Однак всі вони відрізняються витонченим смаком сиру, котрий ще більше підсилюють грінки.

Йому більше трьохсот років. За право вважати його національною стравою сперечаються цілі народи. В Україні без нього не обходиться ні повсякденний, ні святковий стіл. Готують його з квасолею, грибами, баклажанами, яблуками і навіть карасями. За деякими рецептами в нього навіть можна додавати пиво. Здогадались, про що йде мова? Про смачний і корисний борщ.

Історія появи

Деякі дослідники вважають, що своєю появою борщ має завдячувати древнім римлянам, котрі вирощували цілі плантації буряка і капусти. Вони й почали готувати різноманітні борщі: м’ясні, рибні, з морепродуктами та пісні з додаванням лише оливкової олії і прянощів.

Його величність борщ

Однак борщ – популярна страва на столах жителів багатьох країн світу. Існує навіть поняття борщового пояса, котрий поширюється від Польщі через Україну і Білорусь до Волги та Дону. Яким же чином давньоримський борщ добрався до цих країв? Справа в тому, що починаючи з другої половини I століття до н.е. до середини III століття н.е. римські гарнізони були частими гостями на території сучасного Криму. Вони привезли з собою свої сорти капусти, буряка та багатьох інших смачних і врожайних овочів.

З іншого боку борщ у своєму сьогоднішньому виді з’явився близько 370 років тому під час Азовської облоги, коли козакам не було чого їсти і їх кухарі змушені були готувати із всього, що потрапляло під руку. Страва припала всім до смаку. І назву їй вигадали відповідну – «борщ», просто переставивши літери з назви рибної юшки «Щерба». Проте на думку деяких етимологів, слово «борщ» походить від давньої назви рослини борщівник, листя котрої раніше використовували при приготуванні борщу.

Кожна країна світу може похизуватися смачними та оригінальними стравами, котрі формують її національну кухню. Чільне місце в національних кухнях багатьох країн посідають варені вироби із тіста з начинкою. Основна відмінність цих страв полягає якраз у начинці та в зовнішній формі виробів. Давайте познайомимося з ними поближче.

Своє - найсмачніше

Важко знайти українця, який не любив би вареників. Ці заокруглені півмісяці із відвареного прісного тіста і м'ясної, грибної, сирної, картопляної, овочевої, фруктової або ягідної начинки доцільні і в щоденному раціоні, і на святковому столі. В львівському ресторані «Медівня» ви можете поласувати смачними вареничками з різноманітною начинкою та традиційними українськими соусами, що не залишать байдужими навіть найбільш прискіпливих кулінарних критиків.

Хоч і у сусідів можна спробувати

Найбільш споріднені з варениками російські пельмені. Це відварені вироби із прісного тіста із начинкою, в якій переважає рублене м'ясо або риба. Якщо говорити про історію походження страви, то потрібно згадати, що вона має фінсько-угорське коріння. В перекладі з фінської мови «пель» означає «вушко» , а «нянь» - хліб або тісто. Фіни називали пельнянями рублене м'ясо з цибулею, загорнене в шматочок тіста. Росіяни перехватили у них естафету і почали готувати свої пельмені.

Перші згадки про пельмені датуються XIV століттям. Виявляється, що ще тодішні бояри полюбляли смакувати виробами з солоним м’ясом. А сьогодні пельмені входять в трійку найбільш популярних напівфабрикатів, котрі реалізуються в російських супермаркетах.

Та й подалі їх готують не менш смачно

Мабуть, кожен, хто хоч трішки знайомий з українською кухнею, погодиться, що її просто неможливо уявити без страв із картоплі. Картоплю тут варять і тушкують, смажать і запікають, а іноді роблять все це разом. І, звичайно, одна із найбільш відомих страв – це деруни, котрі вважаються своєрідним кулінарним символом України, не менш популярним у світі ніж, наприклад, англійські сендвічі. Звідки походять деруни? Чим вони відрізняються від не менш популярних драників? І як їх готувати?

Історія появи

Деякі дослідники вважають, що до нас деруни прийшли з білоруської кухні, а в білоруську ця страва потрапила з німецької кухні наприкінці XIX століття. Існує й інша думка, за якою деруни та деякі інші картопляні страви поширились на території Полісся, а потім й всієї України ще в другій половині XVIII століття.

Як би там не було, найперший письмовий рецепт дерунів зустрічається у кулінарній книзі поляка Яна Шиттлера, яка була опублікована в 1830 р. Свій рецепт Шиттлер, як кажуть, у свою чергу запозичив у німецькій кухні. Книга здобула велику популярність, а рецепт картопляних оладків припав до смаку багатьом європейським народам. Однак саме українські деруни по праву вважаються найбільш вдалим втіленням того давнього рецепту.

Назва української страви походить від способу її приготування – тертої або, як кажуть в деяких регіонах, дертої картоплі.

«Культурні» деруни

Свою повагу до цієї страви демонструють не лише українські господині чи професійні кулінари на кухнях, але й українські митці. «Він за стіл не вміє сісти, дерунів не хоче їсти» - каже Платон Воронько у своїй поезії. А один із героїв роману «Собор» Олеся Гончара цікавиться: «Краще скажи, чи добрі готуєш своєму Іванові зустрічний? Чи дерунів напекла?»

Серед різноманіття традиційних українських смаколиків особливої уваги заслуговують вареники. Погодьтесь, мало хто може відмовитись від запашних гаряченьких вареничків, посипаних подрібненою петрушкою або кропчиком і политих густою домашньою сметанкою. Однак вареники – не тільки смачна страва, але й цікавий культурологічний і міфологічний символ, увіковічений багатьма письменниками та іншими митцями.

Історія появи вареників

Мало кому відомо, що своєю появою на нашому столі вареники мають завдячувати туркам. Складні українсько-турецькі відносини мали принаймні один позитивний наслідок: українці скуштували одну із найулюбленіших турецьких страв – дюшвару. Вона настільки прийшлась нашим предкам до смаку, що вони трішки її переробили, спростили рецепт приготування тіста, покращили, урізноманітнили начинку і почали готувати свої "вараники". Свою сучасну назву вареники отримали трохи пізніше.

Вареники і міфологія

Вареники готуються у формі місяця. Недарма наші пращури ототожнювали їх з цим величним небесним світилом і використовували в якості жертовної страви для богині води.

За свідченнями відомого українського етнографа В. Войтовича, начинка вареників символізувала собою продовження роду. Наприклад, пшоняна каша слугувала символом майбутнього життя. Мак ототожнював собою всю множину зірок на небі. Начинка з подрібнених яєць, як вважалось, мала велику життєтворчу силу. Гриби в начинці покращували чоловічу спроможність, а риба – жіночу.