Українською кухнею неможливо не захоплюватись. Вона ввібрала в себе кращі традиції і особливості української історії та культури. Багато страв української кухні були оспівані в легендах. Згадки про них часто зустрічаються в творах письменників. Але найбільш яскраво передана любов українців до національних страв у народному фольклорі, прислів’ях. Галушка та лемішка, а хлібу перемішка. 3 попелу галушки не вдаються до юшки. Всі ці приказки присвячені одній із найулюбленіших українських страв – галушкам.

Історія галушок

Достовірних даних про те, коли і як з’явилися галушки, не існує. Вважається, що українські господині готували цю страву тоді, коли часу не вистачало, а хотілось поїсти щось смачне і поживне. І справді, що може бути простіше, ніж замісити тісто, розділити його на маленькі шматочки і зварити. Приготування традиційних вареників вимагало значно більше часу. Готували галушки на жнива і косовицю, а також на весілля, поминки та інші заходи, які передбачали велику кількість гостей.

В ті часи розрізняли щипані та рвані галушки. Перші готували, відщипуючи невеличкі шматочки від розкатаного тіста, а при приготуванні других розкатаний лист тіста просто розрізали на шматочки, подібні до звичайної домашньої локшини. З часом форми і вміст галушок змінювались і трансформувались. Сучасні господині готують переважно галушки у формі куль чи кубиків, додаючи до них крім борошна картоплю, манну крупу та інші інгредієнти. Подають галушки як окрему страву або у складі супів. Своєрідною варіацією галушок є ліниві вареники, в котрих тісто і кисломолочний сир перемішуються одне з одним.

Галушкова родина

Найближчими родичами українських галушок є кльоцки або кнедлі, які поширені в російській, білоруській та європейській кухні. Білоруси вдавлюють в середину кожної кльоцки шматочок сала, що робить її більш соковитою в порівнянні з галушкою. Окрім того, саме тісто виходить більш ніжним за рахунок додавання молока чи вершків.

Всі компоненти при приготуванні кльоцок додаються поступово, а вся маса ретельно розтирається після додавання кожного з них. Кльоцки – важлива складова багатьох білоруських супів. Також їх використовують і в якості гарніру, і як самостійну страву. В цьому випадку перед подачею кльоцки поливають топленим салом зі шкварками або підсмаженою на салі мілко подрібненою цибулею.

Ньоккі – італійські побратими галушок, кльоцок і кнедлів. Вони легкі в приготуванні і не лежать камінням в шлунку. Вигадали цю страву італійські селяни, яким до речі своєю появою мають завдячувати більшість шедеврів національної кухні. Ньоккі – яскравий приклад того, як можна нагодувати всю родину при мінімальних затратах.

І сьогодні деякі італійці дотримуються традицій і готують ньоккі в строгій відповідності до настанови-приказки: «їсти ньоккі по четвергах, а тельбухи – по суботах». Уругвайці та аргентинці, національні кухні котрих перебувають під сильним впливом італійської кухні, звикли вживати ньоккі не по четвергах, а 29 числа кожного місяця. Давнє повір’я стверджує, що той, хто наїсться їх в цей день, не матиме потреби в грошах в наступний місяць.

У нас таких повір’їв, на щастя, немає. Тому ми можемо сміливо ласувати своїми галушками хоч кожен день, віддаючи шану їх чудовому смаку і поживності. Українські скульптори ж виразили свою повагу до національної страви, створивши їй оригінальний пам’ятник. Пам'ятний знак встановлений в Полтаві і має вигляд величезної миски з 17-ма величезними галушками та глибокою, схожою на черпак, ложкою.

А от у Львові ви можете покуштувати найсмачніші галушки, приготовлені поварами ресторану «Медівня» у відповідності до українських кулінарних традицій. Крім того, в нашому меню представлені і кнедлі з сиром та шкварками, смак яких підсилює пікантний грибний соус.