Медовий напій в Київській Русі спочатку називався просто «медом», «медом питним», «хмільним медом». Готували його кількома способами, котрі відрізнялися між собою затратами часу, сировиною і рівнем складності процесу.

Мед ставлений

Найпершим з’явився ставлений мед. В його склад входили дві треті меду і одна третя натурального соку ягід. В основному використовували малиновий або вишневий сік. Додавання води рецептом не передбачалось. Вказана суміш піддавалась процесу природного бродіння у відкритих чанах або великих діжах, в які поміщалось близько півтори сотні відер. Після цього суміш ще багато разів переливали і видержували в просмалених діжах. Діжі закопували в землю на термін від 15 до 40 років. Цей процес нагадував приготування вина. Мед міг видержуватись і 5-8 років, але такий напій вважали надто «молодим».

Мед хмільний

Вже в X столітті ставленому меду, який надто довго визрівав, почали шукати заміну. І альтернатива знайшлась. Нею став хмільний мед, який був більш доступним і більш міцним. В медово-ягідну суміш для прискорення бродіння додавали заздалегідь приготовлений медовий оцет і хміль. В усьому іншому процес приготування майже не змінився, однак напій був готовий до споживання вже через 3 роки. Хмільний мед п’ятирічної видержки вважався середнього рівня якості, а десятирічний – подавали до столу в багатих домах.

Мед варений

В історії медових напоїв значну роль відігравав і варений мед, котрий почали виготовляти наприкінці XI століття. Технологія його приготування була більш наближеною до технології варіння пива. Напій був готовий до споживання вже через один-три тижні. Для приготування меду таким способом потрібно було набагато менше сировини. Окрім того, процес передбачав і меншу кількість відходів. З іншої сторони, у варений напій могли додавати не тільки хміль, а й інші компоненті, котрі підсилювали оп’яніння: бузину, тютюн та ін.

Пуре

В Мордовії був поширений медовий напій пуре, в склад якого входив не тільки мед, але й квітковий пилок. При його приготуванні комбінували пивну технологію з винною. В процесі мед «підкормлювали», переливали, виморожували. Пуре був готовий до споживання через рік.

Медовуха

Всі види питного меду мали один суттєвий недолік. Вихід готової продукції складав від трьох п’ятих до однієї другої від ваги використаного меду. Для приготування напою потрібно було кілька сотень кілограмів меду, оскільки тільки такі об’єми забезпечували правильність проходження процесів варки і бродіння. Недивно, що вже в XV столітті медоваріння різко скоротилось, а через століття взагалі зникло як промисел. В XVII столітті питний мед готується рідко, в основному лише для домашнього вжитку.

І тільки в XIX столітті з’явилася медовуха – прообраз того напою, який знаємо ми. Мед уже не квасили. Натомість у фруктову-ягідну бражку додавали прянощі, трави, корінці і мед. За іншим рецептом у воді розводили невелику кількість меду, а потім додавали у отриману суміш картопляний спирт.

З того часу було розроблено ще багато різноманітних рецептів приготування цього дивовижного напою. І хоч за думкою деяких знавців, сучасна медовуха не дотягує за рівнем якості і чудодійними властивостями до стародавнього питного меду, але споживачі не погоджуються з ними. Кожен з напоїв, приготовлених на основі десятків сучасних рецептів, має неперевершений, притаманний тільки йому смак і аромат. Серед них навіть самий вимогливий і заповзятливий гурман зможе вибрати для себе той напій, котрий максимально відповідатиме його особистим вподобанням і бажанням.